Житній Колобок

Жили собі Дід і Баба. Одного разу Дід каже:
- Спечи мені, Бабо, колобка!
- Добре! Житнього борошна у нас ще трошки залишилось. А от як пекти - не знаю...
- Ну, я тобі зараз розкажу! Заміси тісто, зроби коло, потім доліпи ручки і ніжки і постав у пічку пекти.
Послухала Баба, спекла Колобка і поставила на підвіконня, щоб охолов, а сама пішла у хату.
Колобок зістрибнув на підлогу, покотився далі і опинився на стежці. Котиться, котиться і бачить Зайчика. "Він мене може з'їсти," - подумав Колобок і заховався за пеньок. Колобок був спечений із сірого борошна і тому Зайчик його не помітив. Так Колобок втік і від Ведмедя, і від інших звірів. А ось зустрів Лисичку-сестричку. І не встиг заховатися. Схопила Лисичка своїми лапками Колобка і каже:
- Я тебе з'їм!
- Їж, якщо хочеш, але дозволь я наостанок тобі покажу дуже цікавий фокус! Закрий очі!
Лисичка чемно закрила очі і сіла на пеньок. Колобок швидко перестрибнув через пеньок і втік.
Мандрував він собі далі й нарешті подумав: а може, краще повернутись до Діда з Бабою?
Як подумав, так і зробив! Дід з Бабою йому зраділи. А коли Колобок виріс, Дід з Бабою віддали його до школи!

Казку склав учень 2-А класу Глава Маркіян