Житній колобок.
Приїхала Оленка в гості до бабусі в село. Бабуся дуже зраділа, побачивши свою онуку, та стала розпитувати її, як справи, чого нового тепер навчають в школі. Оленка з захопленням розповіла бабусі, що в школі вони вивчають все про хліб і попросила її показати, як його пекти. Вирішили вони спекти хліб, але в хаті виявилася тільки житня мука. Оленка в усьому допомагала бабусі. І місити тісто, і у форми розкладати. Все гарно в них виходило, але залишилося трошки тіста. Тоді Оленка вирішила зробити з нього колобок. Гарний в них вийшов колобок. Його поставили на вікно, щоб вистиг. А тут прийшли за Оленкою подруги і пішли вони гуляти.
Колобок посидів, посидів на вікні, йому стало сумно. Скочив він з віконця на лавочку, з лавочки на сходи і покотився по стежці.
На зустріч йому півник.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене півнику, я тобі краще пісню заспіваю.
Півник, ти мене не їж,
А зі мною подружись.
Разом підемо гуляти,
Щоб Оленку відшукати.
Півник подумав, подумав і не схотів йти з колобком.
Покотився колобок далі. На зустріч йому вискочив котик Мурчик.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене Мурчику, я тобі пісню заспіваю.
Мурчик, ти мене не їж,
А зі мною подружись.
Разом підемо гуляти,
Щоб Оленку відшукати.
Мурчик згадав про сметанку, яка стояла в бабусі на припічку, і відмовився йти з колобком.
Викотився колобок на вулицю, а там песик Гавчик.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене Гавчику, а послухай краще мою пісеньку.
Гавчик, ти мене не їж,
А зі мною подружись.
Разом підемо гуляти,
Щоб Оленку відшукати.
І пішли вони разом, бо Гавчик добре знав де дівчата.
Побачивши їх Оленка дуже здивувалася і спитала:
- Хто це такий?
А колобок їй відповідає:
Я із житньої муки
Зроблений з любов’ю.
Вирішив прийти сюди,
Де зустрівсь з тобою.
Впізнала вона колобка, показала дівчатам і розказала все, що дізналася в школі.
Череньова Віка.
Жили були дід і баба і не було в них пшеничної муки, а тільки житня. От дід і каже бабусі:
-- Бабусю, бабусю, а спечи но мені колобка.
Взяла бабуся житньої муки, масла, молока та й спекла колобка. Колобок удався на славу рум'яний, запашний, м'якенький.
Поставила бабуся його на підвіконня вистигати, а колобочкові захотілося погуляти. От покотився колобок по подвір'ю все навкруги цвіте і пахне.
Втомився колобок і вирішив відпочити під кущиком, та й заснув. Побачили мурашки колобка і захотілося їм поласувати ним. Прокинувся колобок від того що мурашки лоскочуть його своїми ніжками. Та й утік від них, і покотився додому.
Зраділи дідусь і бабуся, що повернувся до них колобок живий та здоровий.
Вандьо У.
Колобок
Жила в одному селі дружня сім"я: тато , мама, сестричка і братик. Сестричка була старшою, а братик-молодшим.
Якось одного разу мама з татом повинні були піти з дому обоє і залишити дітей самих у домі аж на весь день. Ось батьки рано-вранці вирушили в дорогу і сестричці сказали,щоб вона спекла хліб і приготувала щось брату їсти.
Сестричка знала, як братик любить різні цікаві речі, тому вирішила спекти хліб, схожий на м'ячик. Вона знайшла трохи житньої муки і спекла красиву хлібину, схожу на м'ячик, а заодно і приготувала собі і брату їсти. От сестра і покликала братика до столу, сказавши при цьому, що у неї є для нього сюрприз. Поки хлопець прокидався сестра вже поїла і пішла у двір подивитись за господарством. Братик смачно поїв, потягнувся на кріслі, і побачив, що на підвіконнику стоїть тарілка, на якій лежав м'ячик з хліба. Він підкинув кілька раз хлібину у руках і вже підніс до рота, щоб з"їсти, аж раптом почув як хтось верещить:
- Ей ти, гак ,так ти ,хлопче, ти що надумав мене з'їсти?? я тобі зараз покажу з'їсти!!!! Хлопець повернув кружок у руках і побачив маленький ротик, який з ним розмовляв, і маленькі очка, які дивились прямо на нього. -Т...т. ти...хто ти...?,- запитав хлопчик;
-Я Колобок ,- загорланив м'яч і додав ,- так, так той, що з казки, тільки тепер я з житнього борошна,- і нарешті усміхнувся,- тільки ти нікому не кажи, що я існую.
- Добре, і я..я..я напевно передумав тебе їсти....-промимрив здивований хлопчик.
Колобок з хлопцем досить швидко подружились і грались цілий день. Хлопець знав, що не може розказувати про Колобка комусь, тому вони сховалися в надійній схованці для ігор.
Ввечері, коли батьки приїхали, син не вийшов їх побачити, що дуже усіх здивувало, адже хлопець так любив маму і тата...Батько пішов перевірити як там справи у його сина, а побачивши, що той грається з куском хліба дуже розсердився і насварив і брата. і сестру, а після виніс, викинув колобка до курей і каже:
- Ну може хоч кури тепер поїдять, як мої діти нечемні!
Після приземлення Колобок опинився у дуже скрутному становищі, курей цілий день не годували, отож вони були голодні і він приземлився прямо посередині куркинка і тут він закричав: -ДИВІТЬСЯ ВСІ ТУДИ,і показав на напрям, протилежний до того, яким сам чкурнув щодуху. Котився він котився, та так, що навіть не бачив, куди котиться, і тут чує, щось погано пахне. Колобок глип, а виявляється, що він закотився в стайню. Котиться вже помаленьку собі і думає про щось своє, аж раптом БАЦ, перед собою він побачив величезну свиню.
- Ей ти ,я дуже голодна, а ти схожий на хліб, може тебе з'їсти? Га?
І тут Колобок пригадав свої розмови з хлопчиком і пригадав, що Хрюк не любить і ніколи не їсть житнє борошно.
-А, а ви напевно містер Хрюк!, - тоді поки приголомшений свинтус ще не встиг нічого зрозуміти , крикнув
-А я із житнього борошна ха-ха-ха!
Хрюк настільки розлютився, що жбурнув Колобком, так сильно, що той аж через паркан перелетів, і опинився посередині дороги між домом і лісом.
Заледве встиг Колобок перевести дух, як з лісу вилізла хитра рудувата шерсть лисиці.
І ось уже лисиця летить через усе поле величезними стрибками хапає на льоту колобка.
Але раптом бере і різко випльовує Колобка. Вся справа в тому, що колобок поки котився, по вулиці, то став дуже брудним і підібрав на себе різні камінці і багато піску, настільки багато, що лисиця навіть не змогла пережувати той кусок хліба.
Ось на цьому і закінчується ця історія поверненням Колобка до хлопчика.
Галущака І.
Пригода ця відбувалась давним-давно в одному селі.
Жителями села були старенькі бабці та дідусі. Діти їхні давно повиростали та повиїзжали з села. Все було добре та було всім якось сумно без дітей і вирішили вони повипікати собі Колобків. Всі сім'ї повипікали Колобків із пшеничного борошна, лише одна сім'я спекла Колобка із житнього борошна.
Часто всі жителі села разом збиралися на галявині біля лісу. Колобки здружились між собою. Та не приймали в свою компанію житнього Колобка, бо він відрізнявся від усіх інших. Через це житній Колобок дуже переживав та незважаючи на все не тримав зла на інших.
І ось одного разу, коли жителі знову зібрались на галявині та обговорювали життя-буття, Колобки вирішили побавитись «Хованки». Всі почали бавитись, лише житній Колобок сидів осторонь та спостерігав за грою інших. Раптом він побачив, що з-за кущів на одного із Колобків полює хитрий Лис. Колобок зрозумів, що часу гаяти не можна. Він побіг і покликав на допомогу усіх жителів села. За хвилину всі разом прогнали Лиса геть. Так, житній Колобок спас життя іншого Колобка. Колобки були дуже вдячні житньому Колобку за його вчинок і соромились своєї поведінки.
З того часу всі стали поважати житнього Колобка за його відвагу та доброту. Адже, вчинок житнього Колобка довів всім іншим, що немає значення, які ми є ззовні. Важливим є те, що в житті треба бути добрим та хоробрим і поважати інших.
Щербан Я.
КАЗКА ПРО ЖИТНІЙ КОЛОБОК
Жили були дід і баба. Ось дід просить бабу:
- Спечи мені, будь-ласка,колобка!
Але у нас немає борошна.
А ти назмітай у засіку житнього,там ще жменька залишилася.
Баба замісила тісто і спекла житній колобок. А щоб він вистиг,поставила його на віконце. А колобок стояв, стояв на віконці,скік та й покотився. По дорозі зустрів зайчика,вовчика і ведмедика,але зумів їх перехитрити,заспівавши свою пісеньку,і втік від них.
А ж тут по дорозі йому зустрілась лисичка-хитричка. Вона попросила колобка сісти їй на язичок, і заспівати пісеньку. І тільки колобок вмостився на язичку і хотів відкрити рота,щоб заспівати:
-Я, житній колобок,
По засіку метений...
Як з-за кущів почулась ще гарніша пісня:
-Я,пшенична паляничка,із пекарні я втекла...
Лисичка відпустила колобка і кинулась по стежці до палянички,а колобок не став гаяти часу,кинувся через просіку навпростець,обігнав лиску і попередив паляничку про небезпеку. Вони обоє сховались у сухому листі,і лиска їх не помітила.
Паляничці дуже сподобався хоробрий колобок,і вона освідчилась йому в коханні. Збудували вони собі з хмизу хатинку і зажили в ній довго і щасливо. І народилось в них багато діток:пшенично-житніх пряників,коржиків,рогаликів.
Фалінська Анна.
Нові пригоди Колобка
Пішов Колобок на прогулянку в поле. А там - житня нива, колоски достиглі на сонечку виблискують. А серед жита - сині-сині волошки. Захотілось Колобкові їх назбирати, пішов він полем, почав топтати стебла, і раптом почув голос:
- Обережно, Колобочку! Пораниш мене, а я - твій дядько! Здивувався Колобок, запитав:
- А хто ж ти? І де ти?
- Я житній колосок, твій родич!
- Ми ж зовсім не подібні! Я он який - кругленький, рум'яний, а ти - зі стеблом, зернятками?
- Не дивуйся! Скоро приїде комбайн, викосить нивку, солому складуть на полі, а зернятка - до млина повезуть.
- А де цей млин? І що там відбувається?
- Ти піди по стежечці, він на пагорбі стоїть - одразу побачиш! Подякував Колобок, попрощався з дядечком Колоском і
обережно попрямував на гору, щоб бува не зламати інших колосків, своїх родичів.
Побачив Колобок на пагорбі велетня з вісьмома руками- крилами, що крутились від вітру. Відчинив двері, зайшов досередини, а двері зачинити забув. Повіяло вітерцем - а мука, що намололи, почала літати-кружляти, і почулось:
- Колобочку! Зачини двері, а то я зараз у вікно вилечу!
- Ой! Хто тут?
- Тітонька твоя, Мука!
- Звідки ти тут взялась? Сюди зерно привезли, а де воно?
- Зерно мукою стало, коли його жорна перемололи - так я і з'явилась!
Ти - біленька, як сніг, та на мене не схожа!
- А ти, Колобочку, піди до пекарні і сам побачиш, як з'являються твої брати і сестри! Тоді мені повіриш! - і тітонька Мука показала дорогу до пекарні.
Прийшов Колобок до пекарні і побачив справжні дива: там пекарі з муки, води, дріжджів та солі місили тісто, розкладали у форми, випікали в печі. Пройшов деякий час - і з печі витягнули рум'яних і запашних братиків Рогаликів та сестричок Паляничок, які посміхались Колобку.
Так Колобок дізнався багато нового про своїх родичів та навчився їх шанувати.
Сич О.
Ранком у суботу вирішив я маму здивувати: Колобка спекти. Ось і борошно якесь на поличці стоїть. Дивне воно таке, бо колір у нього не білосніжний, а сірий. Читаю - «житня мука». Підходить. І взявся я за приготування. Поки місив, поки пік, то так стомився, що й мами не дочекався-заснув. І наснилося мені ось що
Ожив мій Колобок. Дивиться на мене і каже:
- Давай, друже, знайомитися. Здивувався я,але відповів:
- Мене Михайликом зовуть. А ти справжній?
- Авжеж. Я, поки ти мене пік, всі думки твої взнав: і що лінь на тебе нападає, і що уроки вчити не хочеш, і поведінка твоя буває поганою. А давай у мою казку прогуляємось. Я там теж нічого не роблю, лише кочуся,туди-сюди.
- Згоден!
Опинилися ми на галявині. Озирнулися навкруги:квіти різні, а як вони називаються - не знаю. Я у Колобка питаю, а він мені відповідає: - Ти ж у школу ходиш, то повинен знати, а я -ні.
- І що, ти на все життя неуком залишишся? Давай у твоїй казці школу пошукаємо.
А тут назустріч Заєць скаче.
- Добридень Зайчику!Куди поспішаєш?
-1 вам доброго здоров'ячка! Іду у школу лісову.
- А нас візьмеш?
- Добре, йдемо.
Прийшли ми в школу для зайченят. А там вчать, як від лисички ховатися, як стрибати і де їжу шукати. Ми і про капусту взнали, і про моркву, і ще про багато-багато рослин. Але нецікаво Колобку тут. Пішли ми далі.
Дивимося-вивіска - «Школа для вовченят». Заходимо, а там малі сіроманці полювати вчаться. Різних тварин вивчають. Посиділи ми, послухали і далі помандрували.
Попали ми в школу для ведмежат. Послухали про користь меду, про малину, про те як зимою в сплячку впадати. Позмагалися і в боротьбі. Але не цікаво це все Колобку. Що ж йому подобається?
-А ходи-но до мене в школу. Там ти дізнаєшся про те, з чого ти зроблений, про те, яка техніка допомагає у твоєму створенні і як люди працюють, щоб у нас на столі були такі гарні Колобки. -З радістю!
І тут я прокинувся. Колобок мій на столі лежить, а мама ніжно всміхається «Ти ж мій трудівник! Ото здивував! Спасибі».
Я глянув на Колобка і швидко за книжки сів. Треба ж було все взнати, щоб у другому сні Колобку розказати: і про хліб, і про борошно, і про жито, пшеницю, і про комбайни, і про млини.
А ви мені не допоможете?
Гуменюк М.
Якось, одного разу бабуся та дідусь вирішили зліпити собі колобка.
Взяли вони житнє борошно, чистої водиці, духмяної травиці, замісили тісто та поставили на підвіконня, щоб воно підросло. Та й забули за тісто.
А сонечко припікало, тісто піднімало. Так і спікся колобок. Получився він гарненький, кругленький, рум'яненький.
Відкрив оченята, подивився навкруги, і стриб за вікно. Та й покотився. Котиться він котиться, через лужки-бережки, поміж ягоди лісові. Все красується та любується. Пісні співає, бабу та діда прославляє.
Зустрічає зайчика. А зайчик питає:
- Ти хто такий?
Колобок співаючи відповідає:
-Я колобок, колобок, з житнього борошна замішаний, сонечком підпечений. Зайчик стоїть, пісні колобка слухає, а в самого в животі бурчить. З'їсти його хоче.
Аж тут вовчик та лисичка, з річечки повертались. Лисичка враз почула запах свіжого хліба, та й каже:
- Хочеш колобочок, ми покажемо тобі рибку.
- Залізай у торбинку, порахуй рибинку.
Колобок враз зрозумів, хитру лисичку та й відповідає:
- Я не вмію рахувати. Вовчик каже: - Я тебе навчу!, лисичка - Ні, я!, а зайчик і собі - Я навчу. Та й почали сперечатись, хто найкраще навчить колобка рахувати.
Колобок тим часом, тихенько покотився та втік.
Котився, котився поміж полями та дібровами, та й замучився. Сів на пеньок. Вітер скроні дерев колише, пташки щебечуть, сонечко ніжно лоскотить. І заснув.
А ж тут поруч проходили баба з дідом. Побачив дід колобка, та й каже бабі: - Дивись, це ж наш колобок. Рум'яний, весь в ягодах та квітах. Пахнючий.
Взяли легенько колобка, додому занесли, в ліжечко положили, та одіяльцем накрили. Живе наш колобок, з житнього борошна зроблений, сонечком випечений, дітей розважає, казочки складає. Баба навчила колобка читати, а дідо рахувати. Ось так і живуть вони разом, пісні співають та горя не знають.
Жаркова Ю.
Казка про житнього колобка
Жили собі два брата Олег і Богдан. Одного літнього дня відпочиваючи на селі, блукали вони полем. Поле те було вкрите не збіжжям а стернею, бо росло тут ще недавно жито...
Раптом дивиться Олег лежить на землі колосок. Гарний такий, великий та стиглий. Лежить та виблискує на сонечку. А Богдан йому каже:
- А пам'ятаєш, як ти в школі на кавомолці з пшениці муку робив? Ану давай проведемо експеримент.
- Давай - відповів Олег.
От взяли вони той колосок, завернули у бабусину хустину, помолотили, закинули зернята в блендер, змололи і отримали цілий стакан муки. Взяли вони води, солі, яїчка, замісили тісто , зробили з нього колобка і поставили на сонечку. Поставили, та й забули... знову побігли бавитись.
На наступний день, о чудо! Що це так пахне на все подвір'я? І згадали хлопці про вчорашній експеримент, дивляться а той колобок мов справжній, такий як про нього у казці написано – рум'яний, пахнючий, а смачний...!!!
Літнє сонечко, праця, цікавість та віра дітей у власні сили зробили чудо. А на обід всі смачно ласували житнім колобком.
Волошина О.
